Олена Підгрушна: «Мене вчасно «зловили» й не відпустили»
XXI зимові Олімпійські ігри у Ванкувері, на жаль, не принесли Україні вагомих перемог. Уболівальників порадували хіба що наші біатлоністи. У жіночій естафеті 4 по 6 км українські спортсменки посіли шосте місце. У четвірці кращих біатлоністок України виступила й тернополянка Олена Підгрушна. Там 23-річна спортсменка пройшла одну зі своїх кращих гонок у спортивній кар’єрі. До першого місця українським біатлоністкам не вистачило лише 14 секунд. Таким був дебют Олени на Олімпіаді. Її золоті медалі ще попереду, позаяк перспективна тернополянка представлятиме Україну на світових змаганнях. Адже за результатами п’яти гонок цьогорічної зимової Олімпіади тернопільська динамівка двічі ввійшла в десятку найкращих за результатами змагань. Як тільки-но наша героїня повернулась у Тернопіль, її тепло зустріли в обласному управлінні міліції. У місті спортсменка затрималась усього на день – поспішала на молодіжний чемпіонат Європи з біатлону в естонське місто Отепяа. Однак, попри зайнятість, радо погодилася на інтерв’ю.
Розкажіть, будь ласка, про свої перші кроки до великого спорту.
Мене вчасно «зловили» й не відпустили, – сміється Олена. – Ще в дитинстві тренер розгледів у мені талант, хоч у мене й нелегкий характер. Завдяки його наполегливості, я й досягла таких високих результатів. У восьмому класі мене забрали тренуватись у Підгороднє.Загалом мене вже знали, адже я брала участь у багатьох міських та обласних змаганнях. Коли приїхала на спортивну базу, мені одразу дали лижі, костюм, рушницю – усе необхідне для тренувань із біатлону. Після того я зрозуміла, що це – моє, і почала займатися, віддаючи всі сили. Та найбільше дякую рідній матусі, адже назавжди запам’ятала її головну настанову: коли щось робиш, то старайся зробити так, щоб не потрібно було переробляти. От я і старалась усе виконувати якнайкраще. До того ж спорт, як то кажуть, затягує – з кожним хорошим результатом тобі хочеться досягти ще кращого. Вперше виїхала за кордон до Швейцарії на європейський молодіжний олімпійський фестиваль «Ямодо». Він став важливим для мене, бо вже першого дня змагань я виборола бронзову медаль. Після «Ямодо» мене взяли до штату дорослої олімпійської команди.
Олено, поділіться своїми враженнями від перебування на зимових Олімпійських іграх.
Відверто кажучи, таке спортивне дійство вражає хіба що запеклих спортивних уболівальників та людей, котрі споглядають олімпіаду з екранів телевізорів. Для нас, спортсменів, – це виснажливі трудові будні. І на чемпіонаті світу, і на звичайних змаганнях викладаєшся на всі сто, а значить потрібно продовжувати працювати над собою.
З моменту приїзду до олімпійського селища – все за графіком: підйом, зарядка, тренування. Які там враження? Хіба що від самого виступу. Коли до старту менше хвилини, зникає хвилювання, залишається тільки усмішка радості на обличчі й нездоланне прагнення досягти кращих результатів.
Яка база для тренувань необхідна, щоб врешті досягнути олімпійських висот? Чи є вона в Україні?
Для наших спортсменів було зроблено все необхідне, аби гідно представити нашу державу. Спорядження, форма, кваліфіковані медичні працівники, які були здатні вчасно надати необхідну допомогу... Єдине «але» – тренуємося переважно за кордоном. Сумно, але в Україні не облаштовано жодної лижної траси чи стрільбища, які б відповідали міжнародним стандартам.
Напевне, спорт забирає більшу частину вашого життя?
Можу впевнено сказати, що спортом життя не починається й ним воно не обмежується. Але саме завдяки спортивній кар’єрі я здобуваю такі життєві якості, які вже не раз допомагали мені у складних ситуаціях. Це звичайні для справжнього спортсмена працелюбність, наполегливість, прагнення до перемоги, певність своєї сили. Тренування дають мені неймовірне задоволення, а що може бути краще? Звісно, як і кожна дівчина, мрію про створення сім’ї. Але все ще попереду.
Петро Колісник, Тернопільська обл.
друкувати
