Відзнака для героя
«ІЗ» в №7 від 19-25 лютого 2010 року вже писала про вартий наслідування вчинок ветерана ОВС, полковника міліції у відставці Олександра Наумова. Не чекаючи на викликаний наряд правоохоронців, він власноруч кинувся затримувати двох грабіжників, які хотіли забрати у водія маршрутного таксі денну виручку. Тоді ветеранові довелося згадувати не лише заняття з фізпідготовки, а й прийоми рукопашного бою й навіть стрільбу.
- Коли я побачив бійку, то не зміг не втрутитись, – згадує Наумов. – Представився полковником міліції, не зазначаючи, що я у відставці. Бандити вирвались і побігли. Довелося наздоганяти того, котрий біг повільніше. Попереджав, що буду стріляти, проте грабіжник не повірив, що я на це здатний. Вистрелив, підбіг, сів на нього й чекав приїзду патруля.
За значний особистий внесок полковника Олександра Наумова нагородили відомчою відзнакою «За безпеку народу» ІІ ступеня.
– Робота міліції не досягне мети, якщо її не підтримуватиме суспільство, – зазначив після нагородження ветерана Василь Мармазов, заступник міністра внутрішніх справ. – Саме воно має підтримувати правоохоронців небайдужою позицією кожного громадянина. Наші ветерани повинні цьому чи не найбільше сприяти. Проте правосвідомість і бажання долучитися до благородних принципів співжиття у нашому суспільстві поки що, як це не прикро, на зародковому рівні. Це якнайкраще проілюстрував випадок із затриманням злочинців – чомусь окрім Олександра Наумова за ними ніхто не кинувся.
За словами Мармазова, ветерани ОВС – величезний резерв міліцейського відомства, який допоможе здолати вірус байдужості, що найперше вражає молодь. Саме тому необхідно залучати їхній потенціал до виховання в суспільстві кращих традицій законослухняності.
- Щоразу кажеш собі: «Не втручайся», але спрацьовують рефлекси – 30 років служби в МВС даються взнаки, – говорить ветеран. – Раніше були якісь клуби, спортивні секції в ЖЕКах, турніри «Шкіряний м’яч», «Золота шайба». Підлітків забирали з вулиці, аби вони хоч чимось займалися. Та почався період, коли всі ці приміщення передали комерційним структурам. Тож діти залишились на вулиці. Окрім того, була система виховання. Сказали – негідна. Натомість нової не створили. Саме тому трапляються випадки, коли вбивство знімають на мобільні телефони, зате на допомогу прийти нема кому.
Нічого надзвичайного у своєму вчинкові наш герой не вбачає. Зробив те, що мав зробити. І, мовляв, нагороджувати гучно його немає за що – такий вчинок має бути під силу кожному справжньому чоловікові. Проте, зізнається, – в людей стріляти ще не доводилось.
– Нагорода – це, звісно, приємно, але можна було б і без неї, – знічено говорить Олександр Вікторович. – Зброю застосовувати доводилось, коли брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС – пострілами відлякували хижих тварин, які надто близько підходили.
Сергій Харченко, «ІЗ»
друкувати
