Службовий роман
Олександр Фізіна, оперуповноважений карного розшуку Рівненської міської міліції, «розтопив» серце Сніжани Антонової, дільничного інспектора цього ж органу, щирістю, спокоєм та надійністю, якими віяло від нього попри веселий і дещо розбишакуватий характер. То був свого роду службовий роман, який розпочався із… каштанів.
Дотепер вони з усмішками згадують той день, що став точкою відліку їхньої спільної подорожі по життєвій дорозі.
– Ми познайомилися на рівненському мототреку під час охорони громадського порядку, – пригадує Сніжана. – Коли закінчилися заїзди спідвеїстів і майже спорожніли трибуни, Сашко декілька разів… поцілив у мене брунатними каштанами.
– У такий спосіб я намагався привернути її увагу, – виправдовується юнак. – Така неприступна дівчина, серйозна, як із нею заговорити, я не знав. Тому нічого кращого вигадати не зміг… Ми й раніше неодноразово бачилися на розводах, нарадах у міськвідділі. Проте працювали на різних «опорних» пунктах і тому майже не спілкувалися. Лише тоді, на спідвеї, дізналися, як кого звати.
Вони ще кілька разів потрапляли разом на відпрацювання обласного центру та інші міліцейські «культмасові» заходи, доки обмінялися номерами телефонів, а потім познайомилися ближче, а після дев’яти місяців побачень «народилося»… молоде подружжя.
– Якщо чесно, я планував «похолостякувати» ще три-чотири роки, нагулятися, якусь копійку заробити, і лише потім вузами Гіменея зв’язувати себе, – усміхається Сашко, ніжно беручи за руку свою дружину. – Але не шкодую. Можна все життя чогось очікувати, відкладати рішення щодо шлюбу на потім, не казати важливих слів, побоюючись відповідальності… І так проґавити своє справжнє щастя. Тож, слава Богу, особисто я не розгубився і своєї судженої не прогавив.
До міліції Олександр і Сніжана прийшли, можна сказати, майже одночасно, але різними дорогами. Сашко з дитинства мріяв бути миротворцем, повторити шлях рідного дядька, який брав участь у миротворчій місії. Засмаглий і змужнілий татів брат якось повернувся із довготривалої закордонної поїздки з купою подарунків, сувенірів і захоплюючих розповідей. Юнак слухав, і в його душі глибоко вкорінювалася впевненість у тому, що саме військова форма личитиме йому якнайбільше. А довелося одягнути міліцейську… Адже, доки закінчив військову кафедру Національного університету водного господарства та природокористування, у лавах Збройних сил України розпочалися масові скорочення. Невизначеність, яка сірою хмарою нависла над армійцями, змусила Олександра переглянути свої погляди на життя. Тоді він і вирішив стати міліціонером. Після першопочаткової підготовки в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту Державної служби охорони при МВС обійняв посаду дільничного інспектора в Рівненському міськвідділі внутрішніх справ.
Саме того часу Сніжана закінчила Херсонський юридичний інститут ХНУВС і на її тендітні плечі лягли труднощі міліцейської служби. Дідусь дівчини працював слідчим, тому вона знала, що на неї чекає за стінами міліцейського вишу і до перших випробувань поставилася спокійно. А в ці самі «стіни» потрапила, можна сказати, завдяки бабусі та дідусеві. Вони проживають у Херсоні, неподалік інституту, і Сніжана, приїжджаючи погостювати, нерідко чула захопливі відгуки про хлопців і дівчат у міліцейській формі. От і наважилася подати документи і вдягнути курсантську форму, а через чотири роки стала дільничним інспектором Рівненського міськвідділу міліції.
Нині міліцейське подружжя мешкає в гуртожитку. В їхньому невеличкому родинному гніздечку, яке створювали старанно та з захопленням, панують мир, затишок і любов. Сімейні вечори тут зазвичай розпочинаються після десятої вечора, коли чоловік і дружина повертаються зі служби.
– У нас немає розподілу обов’язків, –ділиться Сніжана. – Якщо прийду раніше, то готую вечерю, а як затримаюся, Саша береться до куховарства. Він таку картопельку смажить, просто смакота!
Та зазвичай молоді люди повертаються додому разом, оскільки Олександр хвилюється за свою другу половинку, яка нарівні з чоловіками заступає на чергування, ходить «на виклики», спілкується із так званим «підобліковим елементом», і тому нерідко сам забирає її з роботи.
Дівчина працює на сьомому дільничному пункті міліції в обласному центрі, звідки не так давно її коханого перевели на посаду оперуповноваженого відділу карного розшуку Рівненського міськвідділу міліції. Молоді люди завжди допомагають одне одному, адже мають спільні інтереси і обоє несуть нелегку службу. Підтримують їх і батьки, які до вибору дітей поставилися схвально... А для колег одруження Сашка і Сніжани стало повною несподіванкою. Адже молодята такі різні: вона – тиха і скромна, а він – ніби вулкан, від якого не знаєш, чого чекати. Та, мабуть, недарма кажуть, що протилежності притягуються. І тепер дружина робить чоловіка спокійнішим і серйознішим, а він щохвилини викликає посмішку на її обличчі.
Свята Олександр і Сніжана Фізіни воліють відзначати вдома, просто відпочиваючи. Для них кожен вихідний – це свято, на яке чекають із нетерпінням, аби побути разом, або й у колі друзів, чи поїхати до Сашиних батьків у мальовниче село Урвенна Здолбунівського району. Цими днями молодий чоловік, звісно, обдумує подарунок для своєї коханої. А найпершим подарунком, який Сніжана отримала від Сашка, був букет чорнобривців. Ті квіти молодий дільничний інспектор, проводжаючи колегу додому, зірвав з грядки і вручив їй з гордим виглядом, навіть забувши обтрусити землю з корінців…
– У вас є спільна мрія? – запитую у подружжя.
– Так. Мріємо не про щось нездійсненне, а про земне: дитинку і власне житло, – відповідають майже в один голос.
Марина Нонка, м. Рівне
