З історії Білої Олімпіади

Відроджені олімпійські ігри не передбачали проведення змагань із зимових видів спорту. Воно й не дивно, адже олімпіади сучасності задумувалися як своєрідне продовження античних ігор, що проходили в Давній Греції. І оскільки зимові види спорту не мали давніх витоків, до них не могло в принципі бути застосоване слово «олімпійські». Тож цілком могло статися так, що змагання на снігу й льоду назавжди опинилися б поза олімпійським рухом.

Деякі «білі» види спорту були включені в програму літніх ігор. Зокрема, фігурне катання представлено 1908 року на IV Лондонській олімпіаді, а хокей із шайбою – на Іграх 1920-го в Антверпені. Проте сучасний олімпійський рух вже надто повільно відкривався для нових зимових видів спорту. Варто зазначити, що й деякі країни, де рівень зимового спорту був традиційно високим, теж попервах опиралися поповненню олімпійських дисциплін за рахунок «холодних». Адже в скандинавських країнах починаючи з 1901 року регулярно проводили Північні ігри, що стали своєрідною альтернативою зимовій Олімпіаді. Саме туди з’їжджалися найсильніші спортсмени світу. Ігнорувати позицію представників Півночі аж ніяк не можна було, позаяк перевага спортсменів цих країн у зимових видах спорту була величезною й жодні міжнародні зимові змагання без їхньої участі не мали б авторитету.

Та все ж «батькові» сучасного олімпізму П’єрові де Кубертену вдалося-таки звести діяльність Міжнародного олімпійського комітету з великими змаганнями із зимових видів спорту. На Паризькій сесії 1922 року було ухвалено рішення провести такі змагання під назвою «Міжнародний спортивний тиждень з приводу VIII Олімпіади». Відбулися вони у французькому Шамоні з 25 січня по 4 лютого 1924-го і мали величезний успіх. Тож уже 1925 року ухвалили проводити зимові Олімпійські ігри регулярно, раз на чотири роки, а змагання, проведені в Шамоні, визнати першою офіційною Зимовою Олімпіадою.

Щоправда, перерву в проведенні Олімпійських ігор, як літніх, так і зимових, довелося зробити під час Другої світової війни – у 1940-му та 1944 роках. Античний принцип, за яким усі війни припинялися на час проведення Олімпіад, не спрацював. Та й узагалі, дуже вже часто велика політика втручалася в олімпійський рух. Здебільшого це стосується літніх Олімпіад, проте були прецеденти й на зимових. Так було 1936 року, під час проведення Зимових ігор у Німеччині, коли при владі перебував Гітлер. Політична атмосфера в цій країні не могла не позначитися на Іграх. Наприклад, одним із проявів антисемітизму в містечку Гарміш-Партенкірхені (де й проходила Олімпіада) були таблички біля туалетів із написом «Собакам і євреям вхід заборонено». Під час зустрічі з Гітлером президент МОК Анрі де Байє-Латур заявив про неприпустимість таких написів, на що фюрер відповів: «Коли вас запрошують у гості, ви ж не вчите господарів, як доглядати за домом?» На це була відповідь: «Вибачте, канцлере, але коли прапор з п’ятьма кільцями вивішений на стадіоні – це вже не Німеччина. Це Олімпія, і ми в ній господарі». Але таблички прибрали.

До початку 1990-х зимові Ігри були наче частиною літніх Олімпіад. І от, щоб надати Білій Олімпіаді більшої значущості й вищого статусу, було вирішено проводити літні й зимові Ігри з інтервалом у два роки.

Черговим роком проведення Білої Олімпіади став нинішній, 2010-й. Честь приймати Ігри випала канадському місту Ванкуверу. Спортивні об’єкти знаходяться також у його передмістях – Річмонді й Вест-Ванкувері та в Вістлері – містечку, розташованому за 126 км від олімпійської столиці.

У змаганнях бере участь рекордна кількість країн – 82, спортсмени яких позмагаються в рекордній кількості дисциплін – 86. Вперше на зимовій Олімпіаді виступатимуть окремими командами збірні Гани, Кайманових островів, Колумбії, Пакистану, Перу, Сербії й Чорногорії.

Емблемою цьогорічної Олімпіади став Іланаак (мовою народності інуїт – «друг») – скеля, складена з п’яти каменів олімпійських кольорів. А талісманами обрали одразу три тваринки: Міга, Каутчі та Сумі – легендарних героїв народів західного узбережжя Канади. Вони – символи зв’язку й спорідненості світу людей, тварин та духів.

У сценарій церемонії відкриття були внесені зміни у зв’язку з трагічною загибеллю грузинського саночника Нодара Кумаріташвілі напередодні під час тренувального заїзду. Сподіваємося, що це було перше й останнє сумне повідомлення з Ванкуверської олімпіади, а всі сльози, пролиті на Іграх, будуть лише сльозами радості від здобутих перемог.

Анатолій Хлівний, «ІЗ»

друкувати