Смерть за звання
Працівники кримської міліції, рідні й близькі 8 лютого проводжали в останню путь ветерана органів внутрішніх справ, котрий віддав службі в міліції понад 25 років, старшого прапорщика міліції у відставці Михайла Івановича Греджева.
Тяжка доля судилася міліціонеру: служба й удень, і вночі, невлаштований побут, невелика зарплата. Втішала лише сім’я – дружина та два синочки. Але 6 років тому пішла з життя ще зовсім молодою його кохана, тож Михайло Іванович залишився для дітей і мамою, і татом. Хлопчики виросли тямущими й минулого літа вступили до інститутів. Звісно, це збільшило витрати у родині.
Тож батько пішов у відставку, а до своєї пенсії щомісяця додавав невеликий прибуток від приватних перевезень пасажирів своїм стареньким авто, яке придбав за вихідну допомогу.
Уночі 31 січня Греджев працював у Сімферополі. Близько опівночі до нього підійшли двоє дужих молодиків трохи напідпитку й попросили відвезти їх у село Мазанку. Все б нічого, та клієнти попередили, що грошей у них немає, але пообіцяли дати 80 гривень, коли приїдуть на місце. Михайло Іванович трохи завагався й вирішив порадитися з таксистом, що стояв поряд. Той запропонував їхати або «віддати» йому клієнтів.
Засніженою дорогою добралися до потрібного села. На одній із центральних вулиць хлопці попросили зупинитися й одразу напали на водія. Один тримав його, а другий жорстоко бив. У якусь мить чоловік вирвався й кинувся бігти. Але його наздогнали і продовжили розпочате. За цією жахливою картиною спостерігали кілька жителів села, але не наважувалися втручатися. Стікаючого кров’ю, з відірваним вухом таксиста нелюди запхали на заднє сидіння авта. Знесилений чоловік прохав, щоб нелюди забирали все, що їм треба, тільки не вбивали його – батька двох дітей. Але ті були невблаганні…
Мізерною виявилася здобич негідників: 200 гривень, розбитий під час побиття «мобільний» і документи, серед яких було й посвідчення ветерана міліції. Саме цей документ насторожив нападників, тож один із них зателефонував своєму другові й попросив поради. Той наказав негайно їхати до нього в Нижньогірський район. Дорогою Михайло Іванович, стікаючи кров’ю, розповідав своїм мучителям про своє життя, про передчасну смерть дружини, про таких ще юних синочків – їхніх однолітків. Благав одного – не вбивати.
За годину всі троє були. Дружбан бандитів уже очікував на околиці села. Вислухавши їхню розповідь, він порадив негайно вбити водія-«мента», а машину продати або принаймні збути запчастинами. Необхідно було вирішувати відразу. Від’ї¬хавши бездоріжжям метрів 300, машина зупинилася. Розуміючи безвихідь ситуації, Михайло Іванович вирвався і знову спробував утекти. Його наздогнали й зв’язали руки й ноги, задушили.
З машиною нелюдам уже не було коли морочитися. Вбивці замерзли й повернулись у село. Обміркувавши ситуацію, вирішили, що місцевий залишиться вдома (адже свідків начебто не було), а приїжджі вирушать назад до Сімферополя, де й «ляжуть на дно». Так і зробили. На дорогу до міста вбивці витратили майже всі відібрані в жертви гроші. Телефон і документи викинули в передмісті.
Працівники міліції, одержавши повідомлення про зникнення колишнього колеги, негайно розпочали розшук. Відшукали свідків, залучили екстрасенсів, які однозначно твердили, що таксиста вбили. Навіть вказали місце, де нині перебуває його авто…
Біла «Волга» з відкритими дверцятами так і стояла в засніженому полі, але вже без коліс, які зняли місцеві мародери. От які є люди! Бачать серед поля автомобіль з кров’ю в салоні, і замість того, аби повідомити міліцію, просто знімають колеса…
Злочин розкрито, вбивць встановлено й затримано. Сподіваємось, що вони будуть заслужено покарані.
За ініціативою міліції відкрито рахунки для благодійної допомоги неповнолітнім синам Греджева, на який продовжують надходити кошти від міліціонерів і не лише від них.
Олександр Олексанндров, для «ІЗ»
друкувати
