Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Резонанс
28/04/2013 16:04

Зона біди: з надією на відродження

Напередодні 27-ї річниці Чорнобильської катастрофи журналісти «ІЗ» взяли участь в організованій відділом зв’язків із громадськістю ГУМВС України в Київській області поїздці до зони відчуження ЧАЕС. Під час цього заходу нам вдалося дізнатися про деякі цікаві аспекти роботи місцевих правоохоронців…

КПП «Дитятки»

Біля головних транспортних «воріт» зони відчуження групу журналістів гостинно зустріли керівники чорнобильської міліції – начальник Відділу зони ЧАЕС ГУМВС України в Київській області полковник міліції Ігор Мусієнко та його підлеглі – командир батальйону патрульної служби міліції (з охорони зони радіоактивного забруднення) підполковник міліції Володимир Іванов і заступник комбата майор міліції Василь Янута. Принагідно слід уточнити, що після торішніх організаційно-штатних змін батальйон міліції втратив статус самостійного підрозділу – нині він підпорядкований начальнику Відділу зони ЧАЕС.

Під час бесіди полковник Мусієнко розповів, що загалом у штаті Відділу нині – 260 посад (зокрема 190 – у батальйоні). Як і решта персоналу «зони», працівники міліції несуть службу «вахтовим методом» – на 15-добовій вахті одночасно перебувають близько 120 міліціонерів (інші в цей час – поза межами «зони», на «міжвахтовому відпочинку» й у відпустках). Відділ, штаб і один із взводів батальйону базуються в місті Чорнобилі, інші взводи дислоковані на конт­рольно-пропускних пунктах «Дитятки», «Старі Соколи», «Поліське».

Зазначимо, що ці скромні за чисельністю сили міліції охороняють правопорядок на території зони відчуження, що становить 2 600 квадратних кілометрів, де на 67 підприємствах працюють близько 8 тисяч осіб. Крім того, тут постійно проживають 188 «самоселів», які з різних причин відмовилися від евакуації або повернулися на батьківщину, до своїх осель. Більшість із них – люди похилого віку (за словами начальника відділу, у паспорті наймолодшого з них значиться 1956 рік народження). «Торік «самоселів» у нас було понад 200 – на жаль, їх поступово стає менше, адже людське життя не вічне…» – із сумом додає Ігор Петрович.

Перед тим, як вирушити в дорогу, полковник Мусієнко показав нам невеличку православну капличку Покрови Богородиці, яку на «Дитятках» побудували міліціонери за сприяння громади чорнобильського Свято-Іллінського храму (докладніше про нього – трохи згодом. – Авт.) та підприємств «зони» – на вічну пам’ять про колег, життя яких забрало Чорнобильське лихо…

КПП «Старі Соколи»

Продовжуємо розмову на мальовничому тлі двох вершників у міліцейській формі, які щойно повернулися з кінного патрулювання. Підполковник Іванов пояснює, що особовий склад батальйону Відділу зони ЧАЕС нині контролює рух транспорту на 14 КПП (найвіддаленіші з них, між іншим – за 70-80 км від пунктів постійної дислокації), крім того, несе службу на маршрутах (зокрема вздовж периметра «зони») у складі патрулів – піших, автомобільних і кінних.
Коні, як міліцейський «службовий транспорт», у місцевих умовах – річ надзвичайно необхідна, переконані наші співрозмовники. Адже, як вони наголошують, ефект від використання на службі цих благородних тварин, виправдовує й чималі клопоти, і витрати, пов’язані з їхнім утриманням. Приміром, узимку кінні патрулі можуть перетворюватися на санні: цей гужовий транспорт буває набагато «всюдихіднішим», ніж автомобільний.
До речі, і поповнення батальйонної «кавалерії» підростає: симпатичне лошатко Ліза, яке ми бачили торік на «Старих Соколах», коли йому виповнилося лише тиждень від роду, вже перетворилося на кобилку, яку незабаром почнуть привчати до службових буднів…
– Народ у нас переважно спокійний, – коментує полковник Мусієнко надану журналістам довідку про кількість скоєних у «зоні» адміністративних правопорушень. І справді, майже половину адмінпротоколів поточного року складено на запеклих любителів алкоголю та тютюну – тобто за куріння в заборонених місцях (45 випадків), розпивання спиртного в заборонених законом місцях чи появу в громадських місцях у нетверезому стані (31 випадок), розпивання спиртного на робочому місці (2 випадки). Крім того, одну особу притягнено до відповідальності за придбання самогону.
Проте «найпопулярнішою» залишається ст. 46-1 КУпАП (порушення правил радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали ра­діо­активного забруднення): поточного року зафіксовано 94 таких випадки (торік – 798). Частину з відповідних адмінпротоколів складено щодо «сталкерів» – любителів екстремального туризму, які незаконно, на свій страх і ризик проникають у «зону» заради сумнівної й досить ризикованої розваги – мандрів дикими хащами й покинутими населеними пунктами. Торік «чорнобильська міліція» затримала 98 таких непроханих гостей, поточного – 7.
Утім останні рядки статистики змінилися буквально в нас на очах: підполковнику Іванову надійшла доповідь про затримання групи з чотирьох «сталкерів», серед яких – дівчина! Журналістська «братія» від такої новини жвавішає й охоче займає місця в мікроавтобусі, щоб їхати до Відділу зони ЧАЕС, куди незабаром мають доставити затриманих…

Рудня-Вересня
Дорогою сталася вимушена зупинка з технічних причин. Поки наш водій ладнає двигун, заповнюємо цю паузу невеличкою екскурсією до місця, позначеного дорожнім знаком як село, якого насправді давно вже немає – але спочатку за допомогою приладів, якими озброїлися деякі колеги, перевіряємо радіаційний фон – він начебто в нормі…
Власне, від села залишилися одні руїни, збереглася лише одна садиба – добротна поліська хата та кілька сараїв. Стіну одного з них облюбувала собі як домівку колонія величезних лісових мурах. Дивлячись на все це, навіть важко уявити, що тут колись буяло щасливе життя, сміялися діти – про це нагадує встановлена на подвір’ї велика, геть поіржавіла гойдалка. Безперечно, господар обійстя ставив ту гойдалку «навіки» – щоб і діти його, й онуки, і правнуки на ній розважалися… Та довелося покинути це обжите поколіннями предків місце, щоб уберегти себе й дітлахів від досі нечуваної смертельної небезпеки, яку людина не може відчути – радіації…
Нині тут хазяйнують лише дикі звірі – підполковник Іванов звертає нашу увагу на сліди диких кабанів. Та ще в дальній кімнаті хати пильне око комбата вирізняє залишки схованки «сталкерів» – біля кинутого на підлогу матраца валяється розірвана топографічна карта колишнього Чорнобильського району. «Давно тут хтось побував – не менше як рік тому», – констатує Володимир Борисович.
Чорнобиль, Відділ зони ЧАЕС
Четверо молодиків у камуфльованому туристичному одязі, які під пильним наглядом міліціонерів розкладали вміст своїх рюкзаків (серед їхнього майна були дозиметри, радіостанції, GPS-навігатори), появі журналістів спочатку начебто не зраділи, але потім, як то у класиків, «Остапа понесло» – загальна увага до них їм вочевидь сподобалася… За їхніми словами, вони – двоє киян, херсонець і житель російського Санкт-Петербурга – потайки, ховаючись від людей, проникнули до «зони» дві доби тому, щоб побачити колишній радянський військовий об’єкт «Чорнобиль-2», що за 10 км від Чорнобиля – заобрійну радіолокаційну станцію, яка своєю велетенською антеною була здатна «бачити» запуски ворожих міжконтинентальних балістичних ракет і визначати їхні траєкторії…
«Це для нас щось на зразок відпустки, – з усмішкою зазначив хлопець, що відрекомендувався як старший групи й назвався Костянтином. – Усім нам подобаються саме такі походи…». Його не турбували ані радіація («Та що ви кажете – у Києві фон набагато вищий!»), ані інші небезпеки «зони» («Диких звірів не бачили – тільки сліди…»), ані відверта протиправність його дій («Та в чому проблеми – зараз штраф сплатимо, та й годі!»). Найбільше «сталкера» засмучувало те, що втручання міліції завадило йому з приятелями «досягти мети» походу, що планувався на п’ять днів, проте він по­обіцяв: «Згодом – обов’язково пі­демо до «зони» знову…».
У речах затриманих, на їхнє щастя, не виявили ані чогось кримінального, ані «сувенірів», прихоплених у «зоні» (щодо останнього, то Костянтин навіть удавано образився: «Ми ж не мародери – те, що принесли – те й винесли, бо вважаємо, що в «зоні» не можна нічого змінювати…»). Але уважний догляд аж ніяк не зайвий: за словами міліціонерів, серед «сталкерів» трапляються, наприклад, любителі наркотиків. А торік в одного із таких нелегальних «туристів» вилучено мисливського ножа, що стало підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності.
Дівчина Олена, яка виявилася дружиною киянина Костянтина, зізналася, що під час подорожі натерпілася страху, і з дитячою безпосередністю демонструвала перед об’єктивами свій талісман – ляльку на ім’я Спиридон, що була, як і її власниця, вдягнута у «сталкерський»  камуфляж. Збагнувши, що «це ж буде класний репортаж» – вона й зовсім розвеселилася й стала просити у фотокореспондентів адреси їхньої електрон­ної пошти, щоб їй згодом «скинули фотки». Костянтин тим часом радив одному із журналістів відвідати один із «сталкерських» інтернетфорумів, де мовляв, «багато цікавого»…
Дехто із присутніх міліціонерів при цьому не міг стримати усмішки. Адже, як мені пояснили потім, чорнобильська міліція давно «моніторить» подібні інтернетресурси – отримана таким чином інформація вже допомагала затримувати непроханих гостей. Проте саме оцю четвірку – виявили в «зоні» ще в прадідівський спосіб: по слідах їхнього взуття на піщаному ґрунті неподалік «Чор­нобиля-2»! Помітивши близько 11-ї години ці сліди, автопатруль визначив, що вони свіжі – і затримання було лише справою часу. Виявили «сталкерів» в одному з приміщень покинутого житлового будинку колишнього військового містечка, де ті зупинилися на відпочинок.
– Опору вони не чинили, хоча втекти – так, намагалися… Але марно, – пояснює командир роти батальйону патрульної служби Відділу зони ЧАЕС капітан міліції Михайло Кузьменко, який разом із трьома підлеглими провів це затримання. – Взагалі, «сталкери» досить рідко бувають агресивними – звісно ж, трапляється, що дехто поводиться дещо некоректно, але застосовувати проти них силу не доводилося. Ну й ми, зі свого боку, прагнемо, щоб навіть у такій ситуації в громадян залишалося позитивне враження про міліцію… Що ж до слідопитських навичок – такі вже особливості служби, навчаємось і сліди «читати», і ще багато чого…
Капітан Кузьменко відверто дивується характерним для «сталкерів» самовпевненості й легковажності:
– Гадаю, вони просто не усвідомлюють, наскільки серйозному ризику піддають своє здоров’я й життя. Головна небезпека в «зоні» – радіація: є «плями» з дуже високим фоном, які, звісно ж, не позначені на звичайних «генштабівських» топографічних картах, якими користуються «сталкери». А дозиметр може й не спрацювати, та й сумніваюся, що вони, пробираючись хащами, постійно стежать за тими приладами… Крім того, небезпечна сама місцевість: тут і в болоті можна загрузнути, і на диких тварин натрапити! Людині в цих місцях дуже просто опинитись у скрутній ситуації, до якої вона може бути не готова. А в багатьох місцях «зони» мобільний зв’язок нестійкий або взагалі відсутній – тож у разі чого викликати допомогу не вдасться…
Керівник відділу зв’язків із громадськістю ГУМВС Микола Жукович ілюструє думку офіцера цьогорічним прикладом: під час нещодавніх снігопадів міліціонери «зони» об’їжджали «самоселів» – доставляли їм продукти, а комусь треба було й подвір’я від снігу розчистити, і дров нарубати, і худобу нагодувати… Під час однієї з таких подорожей, ввечері, правоохоронці помітили підозрілі сліди, і по них виявили «сталкерів», яких хуртовина зненацька захопила посеред «зони»! Троє харківських студентів ледь не замерзли, оскільки були вдягнуті занадто легко – і, забувши про «екстрім», вони щиро дякували працівникам міліції, як своїм рятівникам… 
Чорнобиль, Свято-Іллінський храм
На порозі храму полковник Мусієнко вітався з настоятелем церкви отцем Миколою так, як це заведено в людей віруючих і «воцерковлених» – знявши кашкета і смиренно склавши руки, промовив: «Благословіть, батюшко!». Ця сцена найкраще відображає стосунки, які пов’язу­ють працівників міліції «зони» з протоієреєм Якушиним – правоохоронці є одними із найактивніших парафіян чорнобильського Свято-Іллінського храму, добрими друзями й помічниками священнослужителя…
140 з лишком років тому в Чорнобилі сталося лихо: пожежа знищила дерев’яну церкву, зведену ще в ХVІ ст. За місцевими переказами, про це, проїжджаючи через місто, дізнався російський імператор Олександр ІІ. Монарх (який, до речі, увійшов в історію як «Цар-визволитель», оскільки скасував у Росії кріпосне право) розпорядився виділити з казни кошти на будівництво нового храму - кам’яного… Ці стіни з плином часу бачили чимало: і бузувірства «войовничих безбожників», що перетворили церкву на сховище для колгоспного зерна (настоятеля храму отця Іоанна Волкова заарештували, і він помер в ув’язненні, увійшовши до сонму новомучеників Право­слав’я), і морок нацистської окупації, і диво явлення жителям Чорнобиля Пресвятої Богородиці напередодні вибуху на 4-му енергоблоці ЧАЕС (ця подія пізніше стала сюжетом однієї з ікон Свято-Іллінського храму), і кілька вчинених мародерами спроб обікрасти покинуту святиню…
Відвідуючи рідне місто наприкінці 1990-х, знайому з дитинства церкву побачив Микола Якушин – один із жителів Чорнобиля, евакуйованих після катастрофи. Подальші події були його справжнім духовним подвигом: залишивши київську квартиру й роботу у столичному трамвайному парку, чоловік взявся за порятунок і відродження православної святині. Спочатку він працював сам-один, згодом йому на допомогу почали приходити інші чорнобильські «самосели» та працівники «зони», а потім і керівники місцевої адміністрації та підприємств до богоугодної справи долучилися. Сам подвижник закінчив духовну семінарію, і, переїхавши разом із дружиною до Чорнобиля, став настоятелем відродженого храму, де 2000-го вперше за багато років відслужив у цих стінах Божественну Літургію…
Отець Микола охоче продемонстрував гостям реліквії храму, серед яких – старовинний, відомий із ХVІІІ ст., чудотворний образ Святителя Миколая й створена порівняно недавно, проте відома й шанована ікона – «Чорнобильський Спас», на якій поряд із ликами святих зображені постаті героїв, що рятували світ від радіаційної катастрофи. Ще одна святиня храму – «Велика Чорнобильська поминальна книга», яка двічі на рік під час Божественної Літургії виноситься на середину храму й урочисто зачитуються всі вписані в неї «на вічне поминання» імена жителів цього краю й «ліквідаторів» – покійних і живих…
Чорнобильська АЕС
На майданчику об’єкта «Укриття» тривають роботи з реалізації міжнародного проекту будівництва Нового безпечного конфайнменту (НБК) – аркоподібної захисної споруди, яка має накрити собою «Укриття». За інформацією ДСП «Чорнобильська АЕС», торік у листопаді виконано перший підйом східної частини арки НБК, під час якого конструкція масою 5 300 тонн була піднята на 22 метри. Цій події передували величезні підготовчі роботи: від початку реалізації проекту НБК з майданчика вивезено майже 89 тис. кубомет­рів технологічних матеріалів і майже 78 тис. кубометрів радіоактивних відходів, побудовано фундаменти арки та платформу монтажної зони площею понад 57 тис. квадратних метрів, а також десять 45-метрових підйомних веж, на яких розміщено 40 тросових гідравлічних домкратів.
Станом на 18 квітня 2013-го виконано більше ніж  половину обсягу робіт із монтажу металоконструкцій і зовнішньої обшивки арки НБК до другого підйому (загалом для кожної частини арки буде виконано три підйоми). Крім того, тривають і масштабні заходи з припинення експлуатації й подальшої консервації енергоблоків ЧАЕС, зокрема під час робіт із демонтажу та дезактивації обладнання машинного залу 1-го енергоблоку ЧАЕС, що почалися минулого року, вивезено понад 3 тис. тонн металу. 2012-го було повністю звільнено від кондиційного відпрацьованого ядерного палива 2-й енергоблок, до кінця нинішнього року аналогічні роботи планується завершити й на 1-му енергоблоці (звідти, станом на 20 березня до сховища СВЯП-1 вже перевезено 414 із 1 325 тепловидільних збірок). Також, відповідно до ліцензії Державної інспекції з ядерного регулювання України, яку ДСП «ЧАЕС» отримало 20 лютого поточного року, розпочато роботи з будівництва нового сховища відпрацьованого ядерного палива СВЯП-2, що триватимуть до 2015 року.

Сергій КОВАЛЕНКО, «Моменти».
Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті