Гіппократу Чорнобиль і не снився
З перших днів після аварії й до сьогодні медичні працівники міліцейського відомства стоять на варті здоров’я ліквідаторів. Про те, як доводилось працювати за екстремальних умов глобальної техногенної катастрофи розповів начальник відділу медицини надзвичайних ситуацій та медичних проблем аварії на ЧАЕС ДМЗР мвс кандидат медичних наук, заслужений лікар України Леонід Богай, який на ту пору очолював медичне управління МВС УРСР.
Леонід Йосипович добре пам’ятає, як уже другого дня Чорнобильської аварії разом із зведеними загонами працівників міліції до зони ядерного лиха відбули перші посланці медичної служби. Вони були відправлені в цілковиту невідомість. Інформацією про рівень радіаційного фону й відповідно ступінь небезпеки медуправління тоді не володіло. Міліціціонери, які патрулювали вулиці Прип’яті й Чорнобиля, скаржилися на головний біль, дряпання в горлі, нудоту, високий тиск. Привезені медикаменти та йодний калій, які попервах були зібрані з індивідуальних аптечок цивільної оборони, а пізніше й зі всієї аптечної мережі, швидко закінчувалися.
Вже 28-го квітня почали створювати пункти санітарної обробки, відомі під скороченою назвою ПУСО, де відмивали людей і машини. І хоч як іронізували з цього приводу ліквідатори, яким на вимогу медиків доводилось драїтись ледь не до дірок, Леонід Йосипович і тепер упевнений, що ті пункти зіграли значну роль, хоч якоюсь мірою не дозволивши розвозити по Україні радіаційний бруд. Такий же пункт був організований і в Києві на базі Центральної поліклініки, де, за висловом Леоніда Богая, довго й нудно мили всіх працівників міліції, які поверталися автобусами з радіаційної зони. Одяг у них забирали, а запасу, щоб забезпечити всіх хоч якимось на заміну, не було. Тож видавали простирадла. Обгорнувся – й додому. Незабаром постало питання, куди подіти одяг ліквідаторів, якого дуже швидко накопичувалися гори. Куди не зверталися з цього приводу, відповідали, що й самі не знають.
Нарешті мусили складувати його в підвалі. Леоніду Йосиповичу назавжди запам’яталося, як зносили торби з тим жахливим вмістом на власних спинах Олег Васильович Петраш – нинішній начальник Департаменту медичного забезпечення та реабілітації МВС і тодішній головний хірург медуправління, чудовий фахівець Володимир Іванович Бородай, якому, на жаль, Чорнобиль укоротив вік. Така ж проблема незабаром спіткала й Центральний госпіталь, де в підвалах мусили зберігати понад 1300 кілограмів радіаційного обмундирування. Вивезли його лише в червні.
У перші дні до радіаційної зони виїжджали медики київської та столичної обласної міліції, а вже незабаром туди стали по черзі прибувати в складі зведених міліцейських загонів лікарі, медсестри, лаборанти з усіх областей. Передова лінія охоронців здоров’я проходила не лише через територію розбурханого реактора, вона опинилася у відомчих медичних закладах, де проводилось обстеження й лікування ліквідаторів, які весь час прибували. Кількість ліжко-місць двох найбільших шпиталів – Центрального та Київського обласного главку була збільшена вдвічі.
Медики намагалися застерегти ліквідаторів від шкідливого впливу радіації, вчасно надати необхідну допомогу, зняти психічне навантаження, часто-густо забуваючи про себе. Чимало підлеглих Богая тієї пори підірвали власне здоров’я, передчасно померли. Микола Фарбун, якому довелося перебувати з ліквідаторами в сумнозвісному «рудому лісі», спаленому смертоносною хмарою, помер від гострої променевої хвороби. Неодноразово виїжджав в епіцентр ядерного лиха й Леонід Йосипович Богай, «набравши» 33 рентгени, що вразили серце. Тепер уже позаду інфаркт і складна операція. Проте полковник міліції у відставці не здається: залишається на варті здоров’я ліквідаторів, очолюючи підрозділ медичних проблем аварії на ЧАЕС, пише книги про участь міліцейських медиків у ліквідації наслідків Чорнобильського лиха й виховує маленького сина Сашка – після всього пережитого доля подарувала йому особисте щастя.
Тамара Михайленко, «ІЗ»
