Міліцейські «щуки» полтавських річок
«Добрий день! Водна міліція. Приготуйте, будь ласка, документи для перевірки». Наш катер плавно підходить до невеличкого моторного човна рибалок-любителів, котрі в літню спеку під великими пляжними зонтами відпочивають на Дніпрі, споглядаючи за поплавцями. Господар «борту» по черзі дістає судноплавний квиток, «права», квиток українського товариства мисливців і рибалок та ще кілька необхідних документів. Ретельно перевіривши дати проходження техогляду, перевірки знань та звіривши всі номери, наш «капітан» – начальник лінійного відділення в річковому порту Кременчук міліції Полтавщини Олександр Мартиш дає «зелене світло», й ми вирушаємо далі інспектувати водні простори краю.
Анна ТОРГОНЕНКО, «ІЗ»
На воду –
тільки
з «правами»
А вони в області – чималенькі. Під пильною увагою вартових порядку постійно перебувають частини Кременчуцького та Дніпродзержинського водосховищ, які простяглися в регіоні на 155 кілометрів, а також річки Сула, Псел і Ворскла. Тож у сезон тут відпочивальників, а відтак і роботи місцевим правоохоронцям – хоч відбавляй. Лише за півгодини нашого спільного патрулювання дніпровською гладдю поблизу Кременчука Олександр Мартиш зупинив для перевірки документів чималий десяток човнярів. Інколи навколо міліцейського катера навіть шикувалася черга з любителів водного дозвілля. Щоправда, деяких «капітанів близького плавання» нам довелося наздоганяти. Та всі, хто проігнорував команду правоохоронця зупинитися, в один голос твердили, що просто не помітили сигналу червоним прапорцем. За словами Олександра Юрійовича, така «неуважність» у їхній практиці трапляється частенько, але за законом вона не карається. І додає: добре, хоч уночі таких відмовок не буває, бо в темну пору доби водних кермувальників зупиняють за допомогою фари.
З усіх перевірених човнярів фактично в кожного документи були в порядку. Та це й не дивно, адже, як наголошують вартові річок, оформити необхідні папери дешевше й простіше, ніж потім сплачувати штраф і забирати свій плавзасіб із штрафмайданчика. А от у одного з «неуважних» водіїв (його ми наздогнали лише на заправній станції) з документами виявилося сутужно – в тому сенсі, що у «гонщика» їх узагалі не було. Хлопчина щиро запевняв правоохоронців: лише на хвильку від’їхав від стоянки, аби «нагодувати» пальним плавучого «друга», а всі дозволи забув на березі.
Та в ході розмови з’ясувалося, що юнакові ще навіть не виповнилося 18-ти, тож і прав на керування транспортом він не має. «Порулити» ж катером йому дозволив батько. З ним у водних міліціонерів відбулася окрема розмова. На перший раз чоловіка попередили про неправомірність його дій і нагадали про відповідальність. Той запевнив, що більше такого не повториться, тим паче, що його син уже невдовзі має отримати «права». Та й ми за кілька хвилин переконалися – хлопчина розуміється на керуванні плавзасобу краще, ніж його тато: саме парубок повчав «старого», як правильно треба розминутися з нашим катером.
Вода не любить
п’яних, а Феміда –
жартівників
Олександр Мартиш зауважує: порушення серед звичайних любителів порибалити чи ж просто відпочити на воді трапляються не так уже й часто. Серед яскравих прикладів – цьогорічне затримання 60-літнього дідуся, який, добряче «підзарядившись» спиртним, не лише сів за кермо човна, а й завантажив у нього кількох пасажирів. У своєму поясненні чолов’яга написав, що випив дві пляшки… віскі. А потім на суді заявив, начебто стосовно напою пожартував. Однак служителі Феміди явно не зрозуміли пристарілого кумедника й присудили йому 40 годин виправних робіт. Адже, як наголошують вартові порядку, вода п’яних не любить.
Крім того, торік працівники лінійного відділення виявили громадянина з підробленим судовим квитком. За цим фактом було порушено кримінальну справу. А от «сомалійських піратів» – спритників, котрі під’їжджають з води до круїзних кораблів і швиденько «чистять» у них каюти, на Полтавщині, на відміну від деяких інших областей, немає. Фактично не буває тут і крадіжок брухту із «підпорядкованого» водній міліції вантажного порту – тепер вся його територія належить приватним особам і, відповідно, добре охороняється. Лише торік з порту поцупили командер із крана. Як припускають правоохоронці, на замовлення, адже такі ж крадіжки тоді відбулися ще в кількох містах України, розташованих на водосховищах. За цими фактами тривають перевірки.
Нерест
зустрічають
у довбанках
і забродах
Головним же завданням вартових річок, як завжди, залишається протидія незаконному водному добувному промислу. Попотіти тут є над чим, адже сині простори Полтавщини багаті на рибу. Тут водяться сом, лящ, таранька, товстолоб, – як жартує начальник міськвідділу міліції Кременчука Анатолій Кононенко, все, що продається на рибних ринках Києва та Харкова. Певна річ, охочих пополювати на це багатство в обхід закону – хоч відбавляй. Приміром, при річках є цілі села, котрі годуються лише з рибного промислу. А місто Комсомольськ донедавна взагалі вважалося головним оплотом «електровудочників». Коли ж, зауважує Олександр Бондаренко, начальник рибінспекції краю, міліціонери разом з його підлеглими почали активно «прищучувати» місцевих браконьєрів, ті нерідко обурювалися, адже вважали свою діяльність абсолютно законною.
Утім, за останні кілька місяців вартовим порядку вдалося довести їм протилежне. За цей рік працівники лінійного відділення задокументували 35 фактів заняття незаконним рибним промислом без належного дозволу забороненими знаряддями лову. І це лише ті діяння, які вже підпадають під статтю Кримінального кодексу. Тобто, де збитки, завдані любителями дармових «водоплавних», перевищують тисячу гривень.
Майже половину випадків браконьєрства було виявлено під час нещодавньої операції «Нерест», яка тривала понад місяць. Особлива увага цього року правоохоронцями приділялася «Сульському іхтіологічному заказнику» – нерестилищу державного значення. І недарма, адже там на гарячому застукали понад 10 незаконних «мисливців». Правоохоронці зауважують: такий наплив «клієнтів» до цієї місцини неспроста – у деяких «закутках» Сули для вилову риби навіть не потрібні «моторки». Для розставляння тенет люди виходять на воду в примітивних довбанках (маленьких дерев’яних човниках) або й узагалі в звичайних забродах – й за годину-другу мають непоганий улов.
Братик,
дядько і я –
весела
браконьєрська сім’я
Якраз на Сулі водні міліціонери задокументували найбільшу цьогорічну «здобич» – браконьєра з 70 кілограмами «улову», який за шкалою збитків (її розробляє Кабмін, визначаючи одній особині кожного виду риби свою ціну) «потягнув» на майже 3 тисячі гривень. Того разу, до речі, вартові річок окрім згаданого громадянина затримали на гарячому ще двох його «братів по промислу» з 52 та 37 кілограмами «зябрових» – усі троє спритники майже одночасно підійшли до берега. Загалом у їхніх тенетах нарахували «товару» на 7 тисяч гривень!
Нині лінійному відділенню, незважаючи на те, що там трудиться лише 8 працівників, вдається завдавати суттєвого удару по браконьєрству регіону. Про це, окрім цифр, красномовно свідчить і такий факт: раніше, як твердить місцевий люд, удень на воду виходило до 20-30 «мисливських» плавзасобів. Тепер же рибалки «поза законом» виїжджають лише в темну пору доби, по 3-4 човни, і то з великою пересторогою. Та це й не дивно, адже, приміром, у період нересту щоночі по черзі рейди здійснювали водні міліціонери та рибінспектори. Олександр Мартиш пригадує, як за кілька тижнів їм вдалося спіймати цілу браконьєрську родину. Спочатку правоохоронці застали на гарячому молодшого, потім старшого брата, а відтак – їхнього рідного дядька. Хлопці тоді ще пожартували, що для повноти «картини» лишилося тільки їхнього батька затримати…
Без «електриків»
і окунь
плескається
Найчастіше міліціонерам доводиться мати справу із «сіткарями», однак боротьба з «електровудочниками» – нині одне з основних завдань для вартових річок. Адже лише за кілька годин «полювання» ці браконьєри можуть витягти понад півтонни риби. Та що найстрашніше, електролови по-різному діють на кожен вид «плавникових»: частина з них після ураження спливала на поверхню, частина – мертвою падала на дно. Ті ж екземпляри, яким пощастило вижити, вже назавжди втрачають здатність до відтворення. Утім, така шкода навколишньому середовищу аж ніяк не хвилює «електриків»: зазвичай вони піклуються лишень про власну безкарність.
«Ця категорія браконьєрів ніколи не приходить на берег зі своїм «знаряддям праці», – розповідає начальник ЛВ у річковому порту Кременчук. – Зазвичай вони розбирають його й ховають на островах у ретельно замаскованих місцях, які знайти просто нереально. Безпосередньо під час «роботи» ближче, ніж на 300 метрів, нікого до себе не підпускають, а в разі чого – відразу втікають. Почасти «електровудочники» мають потужні катери, та й свої місцини знають, немов п’ять пальців, тож гнатися за ними – справа не з легких. Нещодавно у нас був випадок, коли ми вже майже наздогнали браконьєра, але він раптово звернув у невеличку канавку, підняв мотор і пройшов по інерції кілька метрів. А ми врізалися мотором у велику каменюку й розтрощили його майже вщент».
Утім і в правоохоронців є свої хитрощі для «електриків». Зокрема, після отримання міліціонерами інформації стосовно не зовсім законної діяльності окремих «рибалок», їхні катери дуже швидко опинилися на штрафмайданчиках – потужність моторів на них перевищує допустиму норму. На рахунку «водників» і традиційні випадки припинення «електрошокового» рибодобування: разом з працівниками Кобеляцького райвідділу вони затримали «ловця», в котрого конфіскували «знаряддя» на 5 тисяч доларів. Свої заняття чоловік пояснив просто: їсти хочеться…
Звичайно, для остаточної перемоги над браконьєрством кременчуцьким «водникам» треба докласти ще чимало зусиль, але вже зараз їм доводиться чути чимало вдячних слів на власну адресу від звичайних рибалок-любителів. Так, нещодавно один такий вудкар навіть розповідав, як біля його човна плескався окунь – найлякливіша риба. А значить, поки що полошити її нікому.
«У законі» –
не значить
законослухняно
Ще одна проблема, яка не дає працівникам «лінійки» спокою, – діяльність рибовидобувних організацій. Якщо ще кілька років тому на території області їх було з півдесятка, то зараз аж 36. Тож, може подумати пересічний читач, займатися законним виловом «зябрових» неймовірно вигідно. Воно наче й так, але, як наголошують правоохоронці, вигода ця почасти напівлегальна. Річ у тому, що, одержуючи ліцензію на свій промисел, підприємці отримують і відповідну квоту на кількісний вилов риби на певній території. Кожна організація веде журнал обліку вилучених живих ресурсів, куди має записувати всі кілограми свого «улову». Але, певна річ, у всіх є величезна спокуса відображати в звітах лише частину добутого «товару», а іншу – збувати «наліво». Й працювати за принципом «Приїхали з перевіркою – добре, не приїхали – ще краще».
Олександр Мартиш наголошує: схопити за руку таких ділків непросто, оскільки жодних правових підстав контролювати рибколгоспи у «водників» немає (хіба що по лінії БЕЗ, але, на жаль, цей підрозділ у відділенні скоротили). Тому міліціонери можуть лише вести нагляд за процесом здавання живих ресурсів. А, виявивши певні порушення в діяльності підприємців, мають викликати працівників рибінспекції, адже рибовидобувні організації – їхня «парафія». От і виходить, що на одного нечистого на руку «бізнесмена» потрібно витратити чимало сил і часу. А браконьєри ж не чекають…
Серед болючих тем для «лінійників» і питання фінансування. На один виїзд, що з об’єктивних причин не завжди може дати бажані результати, треба придбати не менше 60-70 літрів пального. Певна річ, з бюджету ці кошти ніхто не виділяє. Залишає бажати кращого й техніка «водників» – у їхньому розпорядженні немає навіть швидкісних моточовнів, що вже й казати про прилади нічного бачення. Зараз вони орендують один катер, з іншим транспортом (й відповідно пальним) допомагають небайдужі громадяни. Крім того, вісьмома працівниками дуже непросто перекрити таку величезну територію обслуговування. Тож з огляду на результати їхньої роботи, можна сміливо сказати, що кожен із вартових порядку працює навіть не за двох. І поки що «браконьєри-карасі» в полтавських річках не дрімають.
