Оптом і вроздріб – шедеври людського генію

На єдиному, невпорядкованому
й безконтрольному ринку на Землі – антикварно-колекційному, –
без змін. Пікассо
і Матісс заходять
із чорного ходу.

Раритети –
«під гребінку»
і з надр земних,
і з глибин водних
Ще зовсім свіжою, незагоєною раною на тілі національної культури є втрата Уманською картинною галереєю та Закарпатським краєзнавчим музеєм ряду картин відомих українських художників. Крадуть із церков, музеїв, картинних галерей, виставкових залів… Навіть з-під землі й з-під води. На місцях стародавніх стоянок і поселень «чорні археологи» привласнюють усе, що тільки вдається викопати.
За деякими свідченнями, на сьогодні всі відомі об’єкти культурної спадщини, що знаходяться на глибині до 100 метрів, пограбовані. За офіційною статистикою МВС, в Україні протягом останніх 10 років скоєно понад 10 тис. злочинів, пов’язаних із заволодінням антикваріатом і творами мистецтва, з яких розкрито лише близько половини. Це тільки за зареєстрованими в міліцейському відомстві заявами потерпілих. Насправді ж є всі підстави припускати, що наші втрати культурних цінностей є значно більшими.

Прийшов,
побачив, узяв
Цілком логічно виникає запитання: а де ж охорона? Службова статистика за результатами спеціального обстеження, проведеного ДСО МВС, засвідчує, що стан охорони й технічного укріплення музейних закладів та культових установ є вкрай низьким. Велика їх кількість узагалі не охороняється – ані фізично, ані технічно. Більше того, в багатьох музеях, а також у картинних галереях, архівах і культових установах нерідко порушується порядок обліку, проведення інвентаризацій і ревізій, поволі й непослідовно здійснюється паспортизація експонатів. Відсутні ефективні, з використанням сучасних комп’ютерних засобів, системи реєстрації, фото– і відеотеки, державні каталоги культурних цінностей, що знаходяться як у державних установах, так і в колекціях приватних осіб.
Усе це створює найблагодатніше підґрунтя для розгулу в цій сфері криміналу. Тож не дивно, що масштабність цього зла набула надзвичайно великих розмірів. Викрадені шедеври осідають у приватних колекціях (що через свою незахищеність ретельно приховуються від будь-яких очей), вивозяться за кордон під виглядом предметів, що буцімто не мають історичної і культурної цінності (єдина система їх маркування спеціальними засобами відсутня) і збуваються за величезні гроші на аукціонах, хоча, до слова, астрономічна ціна не убезпечує від придбання так званих фальшаків. Причому, як засвідчує статистика, кількість підробок, що продаються під виглядом оригіналів, зростає майже прямо пропорційно числу крадіжок століття.
Не створено надійних перепон і на шляху контрабанди культурних цінностей. Приміром, на всьому кордоні з Російською Федерацією, а це 2293 км, і з Республікою Білорусь – 1084 км – немає жодного пункту пропуску, де переміщення предметів мистецтва й колекціонування відстежували б мистецтвознавці. Жоден з 14 пунктів митного контролю в Закарпатській області не забезпечений мистецтвознавцями-контролерами, у той час, як цілі бригади гастролерів-торговців «обчищають» Карпати, Ужгород (спадщина Жерделі, Глюка, Коцки), Керч, Крим (античні пам’ятки) і вивозять їх у невідомому напрямку.
На сьогодні протиправні операції з культурними цінностями за своєю прибутковістю перебувають практично на одному рівні з незаконним обігом зброї і наркотиків. Навіть одна така оборудка в разі успіху приносить злочинцям величезні гроші, що неминуче стимулює подальше грабування національної спадщини, втрату шедеврів, які мають всесвітньо-історичне значення.
Часто незаконно отримані кошти йдуть на фінансування нових злочинів. Культурні цінності, ставши предметами купівлі-продажу, використовуються також як засіб відмивання «брудних» грошей. Всі ці чинники сприяють злиттю внутрішньої злочинності з міжнародною. Український криміналітет устиг влитися в міжнародний кримінальний бізнес на антикваріаті.
За даними Інтерполу, тільки в країнах Західної Європи діють понад 40 організованих злочинних угруповань, до яких входять колишні громадяни СРСР – СНД, що спеціалізуються на розкраданнях, незаконному ввезенні-вивезенні й нелегальному продажу культурних цінностей. Фахівці Інтерполу відзначають високий професіоналізм членів таких угруповань та вибірковість їхніх посягань. При цьому через істотні недоліки в законодавстві притягти замовників до відповідальності вкрай складно.

«Зелена вулиця»
до Лувру і до
сільського храму
Сумний досвід засвідчує, що від пограбування не застрахований жоден музей світу, починаючи від Лувру й закінчуючи найменшими провінційними сховищами. За висновками фахівців, кількість викрадень століття катастрофічно збільшується і жодна держава в світі неспроможна цьому протистояти. У 7 млрд доларів (!) оцінюються щорічні втрати від пограбувань музеїв і приватних колекцій. За середньостатистичними даними, в світі щотижня скоюється велика крадіжка (в розмірі понад 100 тис. доларів) з державних або приватних колекцій; у середньому кожні дві години правоохоронними органами фіксується шахрайство з антикваріатом.
Отже, цілком логічно, що майже увесь світовий колекційно-антикварний ринок функціонує нелегально. За даними ЮНЕСКО, його обсяг становить 1,3 трильйона доларів США і тільки 0,3% від цього масиву легалізуються законними угодами. Користуючись такою статистикою, один прагматик підрахував: якщо усереднити й поділити порівну на кожну країну ЄС суму, яку отримує тіньовий сектор від угод з предметами колекціонування, то кожна з 27 країн європейської співдружності отримала б на рік у вигляді податків близько 35 млн доларів США.

Винахідника
озолотять
Попередженню та розкриттю злочинів у сфері культурних цінностей найбільше заважає відсутність їхнього єдиного повного обліку й контролю. В Україні музеї, митниця, МВС, приватні організації ведуть такий облік самостійно й відокремлено, що ускладнює пошук вже облікованих предметів культури, а також взяття на облік нових. Отже, за висновками фахівців, наказ Мінкульту від 25.10.2001 р. щодо функціонування Державного реєстру де-юре існує, але де-факто не працює. Відсутність дієвого контролю за цінностями, плутанина у класифікуванні створюють чудове підґрунтя для різного роду шахрайств, підміни та крадіжок з музеїв, уникнення від сплати податків і, як результат, призводять до величезних витрат, пов’язаних з перевіркою. Прикладом може слугувати російський Ермітаж, після крадіжки з котрого в 2007 році була призначена перевірка Рахунковою Палатою РФ. За два наступні роки перевірили близько 180 тис. експонатів, витративши на це десятки мільйонів рублів. То скільки ж грошей платників податків і часу має бути витрачено для аудиту решти 2,7 млн предметів?
Але повернемось на рідні терени. Поки чиновники звітують, вносять пропозиції і створюють нові структури для порятунку ситуації, а вчені обурюються тим, що відбувається, обговорюють, розмірковують та розробляють проекти, ми продовжуємо втрачати національне культурне надбання. І не може нам бути втіхою та обставина, що за кордоном теж потерпають від цього лиха. До речі, за обіцянкою віце-президента Американської асоціації професійних оцінювачів професора Пітера Кларка, «…та структура, яка зуміє провести належний облік усього розмаїття рухомого майна, включаючи антикваріат, а також його власників, отримає за свою розробку мільярдні гонорари…»